Я ягнёночка малого в доме растил,
Я его молоком из бутылки кормил,
Я к груди свой крепко его прижимал,
А он носиком мокрым меня щекотал.
Несмышлёныш пугливый, наивный глупыш,
Мой беспомощный, слабый и кроткий малыш,
От меня он зависел всегда и во всем...
Он пах шерстью, травой и парнЫм молоком.
Он, как хвостик, повсюду за мною ходил,
Я смеялся с ним вместе и вместе грустил,
Я ложился с ним спать, я с ним утром вставал,
Его шерстку короткую перебирал.
Обнимал я его и в ночной темноте
Он доверчиво жался всем тельцем ко мне.
Без пятна и порока ягнёнок мой был,
Я смотрел в его глазки, я с ним говорил.
Он меня понимал, тихо блеял в ответ,
Что дороже меня у него друга нет.
Среди тысяч других голосов на Земле
узнавал он мой голос и мчался ко мне.
Он всегда меня с радостью детской встречал,
Своим маленьким хвостиком бодро вилял,
Он доверчиво рядом всегда семенил
И меня беззаветно всем сердцем любил,
В простоте мог любую вину мне простить...
Как же друга такого я мог не любить?!
***
И я думал, что так будет в жизни всегда...
Но узнать мне о Жертве настала пора,
И однажды отец меня тихо позвал;
От него я о жертвенном агнце узнал.
Я узнал о пороках, узнал о грехе,
И о плате за грех....о высокой цене...
ТОЛЬКО КРОВЬ для оплаты Господь усмотрел!
Я заплакал...ведь я умирать не хотел...
Но кровь агнца Господь за меня мог принять,
И я сАмое ценное должен отдать!
О, Господь, как же все заболело внутри!
Может, можно другого ягнёнка найти?
Руки папины крепко обняли меня:
«Фальшь не примет Господь на камнЯх алтаря...»
И пока мои плечи в рыданиях тряслись
Руки папы с моими в молитве сплелись.
Сердце в боли терзалось в ночной тишине,
Ведь невинный ягнёнок так дорог был мне.
Все все на части рвалОсь, все кричало внутри.
Я не мог осознать смысл Божьей любви.
Почему, почему должен он умереть?
Почему за меня он узнать должен смерть?
Почему только он, а не кто-то другой?
Как же может Господь быть жестокий такой!
Как же может Он жертву такую просить,
Чтобы я добровольно мог друга убить!
Пролетела, как ворон, последняя ночь...
О, ягнёнок! Никто нам не сможет помочь!
***
Всю дорогу, пока его к храму я вел
Мой ягнёнок с доверчивой кротостью шёл...
Как же кажется эта дорога близка,
Когда друга ведет на убийство рука,
Когда поступью тихой он вслед семенит,
И не знает что будет сегодня убит!
Он не знает про все мои чувства внутри,
Что душа безутешно рыдает в груди,
Что покрыт я грехом, и вполне сознаЮ,
Что ягнёнка я вместо себя отдаю.
Что я - трус, и я в страхе готовый предать...
Я боюсь алтаря, я боюсь умирать...
Видит Бог, что я легких путей не ищу
Что я самое ценное Богу несу...
***
Повернулся отец: «Здесь, сынок, и сейчас...»
Слезы крупным дождем покатились из глаз...
И когда я верёвкой копытца вязал
Мой ягнёнок смиренно и кротко лежал.
Доверялась всецело овечья душа,
Когда клал я ее на алтарь не дыша,
Когда руки свои на него возлагал,
Он безропотно мне доверял...доверял...
Доверял когда нож острой сталью блеснул,
Доверял когда шейку его полоснул...
В этой маленькой белой овечьей груди
Сердце верное мне билось тихо внутри.
И пока он в агонии смертной кричал
Я с ним вместе на том алтаре умирал...
Кровью агнца невинной я руки обжег!
«Как цена велика! О, прости меня, Бог!»
Кровь текла ручейком на холодных камнЯх,
Била в сердце моем и стучала в висках...
Я устал...изнемог...я шатаясь стоял
Лишь в молитве глаза в Небеса поднимал.
***
О, Господь, может это почудилось мне...
Я вдруг Агнца увидел на старом кресте...
Между Небом висел он и между Землей
Словно узенький мост между Богом и мной...
От волнения я разобраться не мог
Кто же там, на кресте? Человек? Агнец? Бог?
Предан всеми друзьями, унижен, избит,
Плоть кусками на Нем после пытки висит,
Кровоточил на Нем каждый грех и порок...
И сказал мне Господь: «На кресте - Мой Сынок,
На кресте мой Ягнёнок, отрада Моя,
Моя Жизнь, Мое Слово, Мой Ген Бытия!
Я однажды Его на алтарь возложил,
Потому что всем сердцем людей полюбил.
Велика Его ноша на этом кресте -
Он понёс все грехи всех людей на Земле!
И блажен будет тот, кто ту Жертву поймёт,
Кто грехи на кресте вместе с Агнцем распнет,
Кто умрет для себя, Сына в сердце вместИт -
Бог того человека навеки простит...
Твой ягнёнок беспомощный на алтаре -
Есть прообраз Сынка Моего на кресте».
***
Сердцу стало легко, тяжкий груз Бог убрал...
Я теперь смысл жертвы за грех осознал.
Тот алтарь, где мой друг за меня пролил Кровь,
Божий Суд показал мне и Божью Любовь.
Стал стремиться я сердцем в Святые Места,
Через жертвенный мост восходить в Небеса,
Где Господь с нетерпением меня ожидал,
И мой Преданный Друг кротко рядом стоял...
Комментарий автора: Произведение рекомендовано для детей старшего дошкольного и школьного возраста
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Ханука та Різдво. - Левицька Галина Вистава відредагована, щоб могли зрозуміти діти молодшого віку. В коментарях залишаю 2 Дію, як була в першому варіанті. Можливо комусь знадобиться більш глибока інформація про Свято Хануки.
2 Дія
Ангел: Було це після завойовницьких війн Олександра Македонського, коли земля Ізраїлю перейшла під владу Сирії. Всі країни об’єднувала елліністична культура, в якій змішалися звичаї і традиції різних народів. Люди вважали себе «Громадянами Всесвіту». Вони захоплювалися різними спортивними іграми, язичеськими святкуваннями та спектаклями на честь грецьких богів.
Багато євреїв були слабкими у вірі і хотіли бути, як всі... Над життям євреїв, які залишались вірними Божим Заповідям, нависла загроза.
1-й ведучий: І що, насправді, карали тих, хто не їв свинину?
Ангел: Насправді! Вимоги до євреїв були дуже суворими. Цар Антиох видав указ про заборону вивчати єврейську мову, святкувати шабат, дотримуватися єврейських традицій і навіть називатися євреями. Це було справжнє рабство! В Єрусалимському Храмі на жертовнику принесли в жертву свиню, а в Храмі поставили статую Зевса!
1-й ведучий: А про яких героїв говорив (ім’я 2-го ведучого)?
Ангел: Це ті євреї, які любили Бога понад усе!
Виходять Матітьягу та Маккабі
Матітьягу: Я, Матітьягу, священик. Разом з моїми синами підняв повстання, кличучи: « Хто за Господа — до мене!» Ми пішли в гори з твердим рішенням стояти в вірі й боротися до останньої краплі крові...
Маккабі: Я, Маккабі, син Матітьягу. Керував загонами повстанців. Визвольна війна продовжувалась 3 роки. Ми не були досвідченими вояками. Наші загони складалися з пастухів, землеробів, ремісників. До того ж ми не мали достатнього озброєння...
1-й ведучий: Маккабі, я не розумію, як можна воювати, не будучи справжніми воїнами?! Без зброї, без лицарських обладунків? Я не розумію, чому ви воювали? Хіба не простіше було б бути такими, як всі? Просто жити і насолоджуватись життям...
Маккабі: Справжнє життя неможливе без віри у Всемогутнього Бога, Живого і Сущого, Який створив усе, Який і дає нам Життя. Справжня насолода — це приходити у Храм і служити, і поклонятися Йому, дякуючи Богові за все! Але Храм споганений і нема місця для поклоніння... Тому ми воювали, щоб звільнити Єрусалим, мати право бути євреєм і приносити жертви Живому Богу в Храмі!
Ангел: Відбулося три вирішальні битви. Війська сирійців значно переважали як по кількості, так і по військовій оснащеності. Але євреї постилися та молилися:
Маккабі: «Боже! Ми безсилі, а Ти Всесильний! Прости нас за наш непослух! І поверни нам Храм! Бо нема життя без істинного поклоніння Тобі!»
Ангел: І Бог дав Своє Диво! Повстанці здобули вирішальну перемогу, звільнили Єрусалим і відновили службу в Храмі!
Маккабі: Священики очистили і освятили Храм, побудували новий жертовник. Але для повноцінного Богослужіння в Храмі треба було засвітити Мінору.
Ангел: Мінора — це великий світильник, який складається з семи лампад, котрі мають постійно горіти. В лампади, згідно Божих Заповідей, треба було заливати лише чисту освячену оливу.
Маккабі: Ми знайшли лише одну посудину з чистою освяченою оливою. Її мало вистачити лише на один день горіння Мінори. Для приготування нової оливи потрібно було вісім днів.
Матітьягу: Але євреї так прагли нового початку Богослужіння! Вони прагли Божого Світла, Божої Милості, Божої Радості! Тому, наперекір всім сумнівам, священики засвітили Мінору. І сталося Боже Диво! Мінора горіла 8 днів, аж поки була приготовлена нова чиста олива.
Ангел: В пам’ять про очищення Храму євреї святкують Хануку. Це свято очищення, оновлення. Це свято Світла!
Матітьягу та Маккабі виходять. Виходить 2-й ведучий.
